Людський організм, ймовірно, старіє не з постійною швидкістю: кілька великих досліджень останніх років виявили періоди особливо інтенсивної перебудови білків, метаболітів, імунної системи та інших молекулярних показників у середньому та похилому віці. Однак широко поширений висновок про два конкретні «стрибки старіння» приблизно у 44 та 60 років тепер потребує перегляду.

Дослідження вчених Стенфордського університету, опубліковане в журналі Nature Aging 14 серпня 2024 року, аналізувало 108 осіб віком від 25 до 75 років. Дослідники збирали кров, зразки мікробіома та інші біоматеріали кожні кілька місяців і вивчали одразу десять типів молекулярних даних — від транскриптоміки та протеоміки до метаболоміки, ліпідоміки та цитокінів. Початковий аналіз виявив два найвираженіші періоди змін приблизно у 44 та 60 років.

У період близько 44 років особливо помітно змінювалися процеси, пов’язані з ліпідним та алкогольним обміном, серцево-судинною системою, шкірою та м’язами. Близько 60 років автори спостерігали зміни імунної регуляції, вуглеводного обміну, функції нирок та низки метаболічних процесів.

Однак 15 липня 2026 року Nature Aging додав до публікації спеціальне редакційне застереження. Після додаткової перевірки авторами та незалежними дослідниками надійність частини аналізу, використаного для виявлення піків молекулярних змін у конкретних вікових періодах, була поставлена під сумнів. Автори разом із редакцією продовжують оцінювати масштаб проблеми та можливі виправлення.

Це означає, що твердження «людина різко старіє саме у 44 та 60 років» наразі не можна вважати надійно встановленим науковим фактом.

При цьому більш загальний висновок про те, що біологічне старіння може відбуватися нерівномірно, підтверджується низкою незалежних досліджень.

Ще у 2019 році вчені, які досліджували 2 925 білків плазми крові у 4 263 осіб віком від 18 до 95 років, виявили нелінійні зміни протеому та три періоди посиленої перебудови — приблизно у 34, 60 та 78 років. Робота була опублікована в Nature Medicine.

Відмінність першого піку від пізнішої роботи Стенфорда автори останньої пояснювали, зокрема, різними методами вимірювання білків та різним віковим діапазоном учасників. При цьому обидві роботи вказували на виражені зміни приблизно у віці близько 60 років.

Ще один важливий результат з’явився у 2025 році.

Дослідження, опубліковане в журналі Cell, створило масштабний протеомний атлас старіння різних тканин людини. Вчені виявили, що зміни білкового складу більшості досліджених органів помітно прискорювалися приблизно у віці близько 50 років, особливо в діапазоні 45–55 років. Одними з найбільш чутливих до віку виявилися кровоносні судини.

Таким чином, ця робота також підтримує ідею існування періоду прискореної біологічної перебудови в середньому віці, хоча й не підтверджує конкретно вік 44 років.

Автори розробили окремі «протеомні годинники» для різних тканин, оскільки органи однієї людини можуть старіти з різною швидкістю. Це відповідає сучасному уявленню про біологічний вік як про неоднорідний процес, під час якого стан серця, судин, печінки, нирок або інших систем не обов’язково збігається з календарним віком людини.

Додаткові дані з’явилися вже у 2026 році. У березні дослідники опублікували в журналі Cell Metabolism аналіз плазмових білків 50 506 учасників UK Biobank. Вони дослідили 2 911 білків і виявили 1 339 білків, пов’язаних з ознаками старечої крихкості — frailty.

Під час аналізу змін із віком вчені отримали двофазну картину: найбільш виражені періоди протеомної перебудови, пов’язаної з крихкістю організму, спостерігалися приблизно у 50 та 63 роки.

Це особливо цікаво у порівнянні з попередніми дослідженнями: точні цифри різняться, але кілька незалежних наборів даних знову вказують на середній вік близько 45–55 років та період після 60 років як на етапи значної молекулярної перебудови організму.

Окреме велике дослідження Nature Medicine проаналізувало дані 45 441 учасника UK Biobank та 2 897 білків плазми, після чого вчені побудували протеомні «годинники старіння».

З’ясувалося, що різниця між протеомним і календарним віком пов’язана з подальшим ризиком захворювань і смерті. Вищий розрахунковий біологічний вік асоціювався, зокрема, з ризиком деменції, хвороби Альцгеймера, хронічної хвороби нирок, ішемічної хвороби серця та діабету другого типу навіть після врахування низки інших факторів ризику.

Дослідження підтверджує ширшу концепцію: важливим є не стільки конкретний день народження, після якого людина нібито починає старіти швидше, скільки індивідуальна швидкість змін у різних системах організму.

Початкова робота Стенфордського університету мала кілька суттєвих обмежень, на які самі автори вказували ще до появи редакційного застереження.

У дослідженні брали участь лише 108 осіб, причому в групі від 25 до 40 років було всього вісім учасників. Медіанний термін спостереження становив лише 1,7 року, хоча найтриваліший період сягав 6,8 року.

Тому значна частина вікових відмінностей фактично визначалася порівнянням людей різного віку, а не спостереженням за тим, як одні й ті самі учасники досягають віку 40, 50 або 60 років. Автори прямо вказували на цю особливість роботи та на обмеженість екстраполяції результатів на всю популяцію.

Після редакційного застереження Nature Aging це обмеження стає особливо суттєвим.

Сукупність досліджень поки що не дозволяє назвати універсальний вік, у якому організм кожної людини переживає певний «стрибок старіння».

Різні дослідження виявляли найбільш виражені зміни приблизно у 34, 44, 50, 60, 63 та 78 років, причому результат залежав від досліджуваних молекул, тканин, методів аналізу та складу учасників.

При цьому картина, що повторюється в кількох незалежних роботах, вказує на два досить широкі періоди підвищеної біологічної перебудови: середину життя — приблизно 45–55 років — і початок похилого віку після 60 років.

Тому найбільш коректний висновок сучасних досліджень полягає не в тому, що людина обов’язково «старіє стрибком» у конкретний рік життя, а в тому, що швидкість молекулярного та функціонального старіння різних систем організму змінюється в часі й суттєво різниться між людьми.

Додатковим підтвердженням клінічної значущості такого підходу стають дослідження біологічного годинника: молекулярний вік може помітно відрізнятися від календарного і в ряді великих когорт пов’язаний із майбутнім ризиком хронічних захворювань та смертності.

біологія

Human aging can accelerate in waves - analysis of scientific research