Березневе дослідження Active Group та Experts Club зафіксувало важливу для 2026 року річ: українці оцінюють іноземні держави вже не лише як ринки збуту, постачальників чи інвесторів, а як політичних, безпекових і моральних партнерів. Саме тому між обсягами торгівлі та симпатією суспільства дедалі частіше виникає розрив. Опитування охопило 50 країн, що входять до кола найбільших економічних партнерів України; його проведено в березні 2026 року методом онлайн-анкетування, вибірка становила 800 респондентів, заявлена похибка не перевищує 3,5%.

«Сучасна міжнародна економіка – це не лише цифри зовнішньої торгівлі, а й репутація, довіра, політична близькість, гуманітарна присутність і відчуття партнерства на рівні суспільства. Саме в цій логіці варто оцінювати як торговельні зв’язки України, так і роботу іноземних посольств в українському інформаційному та суспільному просторі», – зазначив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club Максим Уракін.

Якщо дивитися на економічну частину презентації, то до десятки найбільших торговельних партнерів України за загальним обсягом торгівлі у 2025 році входять Китай ($21,04 млрд), Польща ($13,02 млрд), Німеччина ($9,06 млрд), Туреччина ($8,95 млрд), США ($5,69 млрд), Італія ($5,02 млрд), Чехія ($3,41 млрд), Румунія ($3,31 млрд), Угорщина ($3,30 млрд) і Словаччина ($3,27 млрд). Але вже на цьому рівні видно, що чиста вага торговельного обороту нічого автоматично не гарантує в площині суспільного сприйняття.

«Найяскравіший приклад – Китай. Це беззаперечний лідер за обсягом торгівлі з Україною: товарообіг перевищує $21 млрд, з яких близько $19,2 млрд припадає на імпорт і лише $1,8 млрд – на український експорт. Негативне сальдо становить понад $17,4 млрд. У суспільній свідомості цей перекіс читається дуже виразно: до Китаю позитивно ставляться лише 20,3% опитаних, тоді як негативно – 42%. Тобто найбільший торговельний партнер України одночасно є одним із найбільш проблемних у репутаційному сенсі», – наголосив Уракін.

На думку засновника Experts Club, китайський кейс особливо важливий, бо він демонструє: великий імпорт і висока присутність на українському ринку ще не означають високого рівня довіри. Для українців у 2026 році важить уже не тільки те, що країна продає або купує, а й те, як вона позиціонує себе щодо війни, відбудови, безпеки, інвестицій та реальної участі в житті України. Саме тому економічне лідерство Китаю не перетворюється на лідерство в симпатіях.

Протилежну модель демонструє Німеччина. Вона посідає третє місце за загальним товарообігом, має для України від’ємне сальдо, але в суспільному сприйнятті є майже безумовним лідером: 77,4% позитивного ставлення проти лише 3,5% негативного. Це означає, що українці оцінюють Берлін не через арифметику торговельного балансу, а через набагато ширший комплекс чинників – політичну підтримку, гуманітарну присутність, безпекову допомогу, відчуття включеності Німеччини в український порядок денний. Саме тому економічний мінус тут не перетворюється на репутаційний мінус.

«Схожу логіку бачимо і щодо Італії та Чехії. Італія з товарообігом понад $5 млрд має 70,2% позитивного ставлення і лише 0,5% негативного; Чехія – 67,4% позитивного проти 3% негативного. Для українського суспільства це вже не просто країни ЄС, з якими ведеться торгівля. Це частина більш широкого «поясу довіри» навколо України, де економіка поєднується з відчуттям цивілізаційної близькості та політичної прогнозованості. Тобто європейський напрям має сьогодні не лише ринкову, а й символічну вартість», – додав Уракін.

Польща є другим торговельним партнером України за загальним обсягом торгівлі, першим ринком для українського експорту та критично важливим логістичним вузлом. При цьому ставлення до неї позитивне, але без ейфорії: 56,4% позитивних оцінок проти 14,7% негативних. Це значно краще, ніж у Китаю чи США, але помітно слабше, ніж у Німеччини, Італії або Чехії. Польща, отже, перебуває в зоні високої практичної цінності, але не абсолютної репутаційної безхмарності.

«Польща для України не просто ринок збуту, а фактично простір економічного стику між українським виробником і всім ЄС», – наголосив Уракін. А далі додав ще важливіше: «Саме тому громадська думка щодо Польщі в Україні має особливу вагу, адже вона прямо впливає на трудову мобільність, на транзит товарів і на міжрегіональну співпрацю. Це дуже точне формулювання. Польща для України — вже не зовнішній напрям у класичному сенсі, а частина життєво важливої інфраструктури виживання та адаптації під час війни. Саме тому будь-які коливання в її сприйнятті мають набагато більшу ціну, ніж просто зміна рейтингу симпатій», – зазначив Уракін.

Туреччина за товарообігом вона четверта, а в суспільній думці має 55% позитивних оцінок проти 5,6% негативних. Водночас аж 36,4% респондентів зберігають нейтральність. Це означає, що Анкара для українців є важливою, але не до кінця емоційно «закріпленою» країною: її визнають як системного гравця, логістичний вузол і чорноморський центр сили, однак сприйняття тут менш ідеологізоване й більш інструментальне, ніж у випадку Німеччини чи Британії.

«Туреччина цікава тим, що поєднує для України риси одночасно ринку, логістичного вузла, промислового конкурента і політичного гравця Чорноморського регіону. Це фактично означає, що для Туреччини репутаційна робота в Україні ще не завершена: економічна вага вже є, а емоційний ресурс ще може рости. І це стосується не лише дипломатії, а й бізнесу, медійної присутності та гуманітарної видимості», – підкреслив Уракін.

Найскладніша динаміка серед великих партнерів – у США. З одного боку, Сполучені Штати залишаються для України стратегічною державою в безпековому, фінансовому та технологічному вимірах. З іншого – березневе дослідження показало помітне охолодження: позитивне ставлення знизилося з 50,3% до 44,1%, а негативне зросло з 18% до 24,7%. Для країни, яка ще недавно була майже беззаперечним символом зовнішньої підтримки, це відчутна зміна.

Олександр Позній прямо пов’язав цю зміну з новим політичним контекстом у Вашингтоні.

«Показники окремих країн дещо погіршилися порівняно з попереднім дослідженням. У випадку США на це могли вплинути зміни в американській політиці після приходу нового президента та відповідне інформаційне тло», – зазначив він.

Румунія та Словаччина показують інший тип сприйняття – сусідський, але стриманий. У Румунії 48,7% позитивних оцінок і 7% негативних, але при цьому дуже висока нейтральність – 42,2%. У Словаччини 34,3% позитиву, 18,2% негативу і 43,6% нейтральних відповідей. Це означає, що ці країни для багатьох українців залишаються радше практичними сусідами, ніж емоційно виразними союзниками. Вони присутні в логістиці, транскордонній взаємодії, побутовому досвіді, але ще не перетворилися на повноцінні символи політичної довіри.

Найгірший результат серед великих торговельних партнерів має Угорщина: лише 18,6% позитивного ставлення проти 52,2% негативного. За цим показником вона навіть випереджає Китай у негативі, хоча за товарообігом значно менша. Тут спрацьовує не економічна, а політична логіка: якщо країна постійно присутня в українському інформаційному просторі в контексті конфліктних заяв або блокувальної поведінки, жоден рівень торгівлі не компенсує втрату довіри. Угорський кейс – це, по суті, доказ того, що в умовах війни політичний меседж сильніший за митну статистику.

Позній під час презентації окремо застеріг, що угорський показник може бути навіть м’якшим, ніж реальний стан настроїв наприкінці місяця.

«Якби заміряли кінець березня – початок квітня, то показник, я думаю, був би набагато менший. Це пов’язано пояснюючи це жорсткою політичною кампанією в Угорщині та більш негативною риторикою Будапешта щодо України. Ставлення українців до країн у 2026 році дуже чутливе до поточного політичного сигналу, і репутаційні втрати можуть наростати буквально впродовж тижнів», – сказав він.

Дуже показовими є й два загальні запитання презентації. Коли українців запитали, хто найбільше сприяє досягненню миру в Україні, 63,4% назвали країни ЄС, 53,8% – Велику Британію, 29,6% – США, і лише 3,5% – Китай. А коли йшлося про те, з ким Україна має першочергово розвивати торговельно-економічні відносини, 81,1% обрали країни ЄС та Велику Британію, 59,2% – США, 49% – країни Південно-Східної Азії, тоді як Китай отримав 35,4%. Тобто суспільство чітко відокремлює фактичну вагу нинішньої торгівлі від бажаної архітектури майбутнього партнерства.

Саме тут економічна та соціологічна частини дослідження сходяться в одну точку. Українці хочуть торгувати насамперед із тими, кого вважають не просто вигідними, а близькими, надійними і такими, що реально допомагають у війні та відбудові. Це означає, що для держав і компаній, які працюють на українському ринку, вже недостатньо просто продавати товар. Потрібно бути видимим як партнер у ширшому сенсі – у регіонах, у гуманітарних проєктах, у виробничій кооперації, в освіті, в локалізації бізнесу. Саме так, до речі, сформулював рекомендацію і Уракін: поліпшення торговельного балансу України лежить у переході до продукції з більшою доданою вартістю на тих ринках, де країна вже присутня і доводить свою стабільність.

Для самих іноземних представництв і бізнесів висновок теж очевидний. Там, де є високий рівень нейтральності, існує простір для росту.

«Вікно можливостей, звісно, є. Іноземні представництва мають активніше розповідати Україні про себе, бо значна частина нейтральних відповідей насправді означає не відторгнення, а нестачу знання, досвіду або видимої присутності. Це, по суті, запрошення до м’якої сили — але не абстрактної, а дуже практичної», – наголосив Максим Уракін.

Головний висновок цього дослідження, на думку експертів, полягає в тому, що для України у воєнний період зовнішня торгівля стала морально й геополітично навантаженою. У 2026 році репутація країни вже не є декоративним додатком до економіки. Вона сама стає економічним фактором. І той, хто хоче мати сильну позицію на українському ринку завтра, мусить працювати не лише з контрактами, а й з довірою сьогодні.

Macroeconomics

The attitude of Ukrainians towards the countries - the largest trading partners